Звичайно, в даний час всі питання, пов'язані з накладенням заборони на відчуження майна та його зняття, суд вирішує за клопотанням сторони процесу (Глава 17 КПК), а не слідчий, як це було раніше.

Однак проблематика питання полягає в спірність п. 9 Перехідних Положень нового КПК, згідно якого арешти на майно, застосовані в ході слідства до 20.11.2012 року продовжують свою дію до їх зміни, скасування або припинення в порядку, передбаченому «старим» КПК.

За старою і новою процедурою, в ході розслідування кримінальної справи, можна накласти арешт на майно, що належить підозрюваному, обвинуваченому або особам, які несуть відповідальність за їх дії. Однак, не секрет, що органи слідства завжди грішили неправомірними арештами.

З найпоширеніших порушень можна виділити накладення арешту на майно юридичної особи (що взагалі неприпустимо виходячи з положень КПК), майно свідка у кримінальній справі (наприклад, у справі про шахрайство при отриманні кредиту накладають арешт на предмет іпотеки, переданий в банк не позичальником, а його поручителем), арешт на псевдо-предмет злочину (у досконалому самоправності - незаконне виселення, заарештовують квартиру в якій стався злочин).

Крім того, непоодинокими є випадки, коли припинивши кримінальну справу, слідчий «забуває» вирішити питання про скасування, раніше застосованої заходи у вигляді арешту на майно. Суди, у вироках і постановах про звільнення від кримінальної відповідальності, також найчастіше втрачають ці питання. Але якщо судді виходять з таких ситуацій, використовуючи не зовсім відповідну ст. 411 КПК, і за заявою зацікавлених осіб таки скасовують арешти, то з органами слідства все набагато складніше. Припинивши справу, слідчий не має права приймати рішення по справі, а для відновлення слідства необхідні вагомі підстави, на жаль, зняття арешту, слідчі такими не вважають.

Слід зазначити, що згідно з КПК 1961 року можливості зняття арешту вкрай обмежені. Або сам слідчий може винести ухвалу про зняття накладеного їм же арешту. Підстави до цього дуже розмите описані в КПК - якщо відпаде необхідність у цій мірою і переконати слідство у цьому вкрай складно. Або прокурор в порядку нагляду за законністю або за скаргою зацікавленої особи скасує незаконну постанову слідчого. На судової стадії скасувати арешт, застосований слідчим, можна було лише при прийнятті остаточного рішення у справі, а також оскарживши дії слідчого на стадії попереднього засідання, що, як правило, закінчувалося формальної відпискою.

Захищати свої права, коли у кримінальній справі не прийнято остаточного рішення, в порядку цивільного судочинства, як показує практика - неефективно. Суди виносять негативні рішення, посилаючись на особливий порядок зняття арешту, спеціально передбачений КПК. Іноді судді переадресовують скарги на постанову про накладення арешту прокурору, який зобов'язаний наглядати за законністю прийнятих в ході наслідки рішеннях.

От і маємо патову ситуацію, коли розслідування «фактовою справах може тривати роками, відповідно, і арешт може «висіти» стільки ж. Та й, коли справу в суді, чекати вирок, деколи, нестерпно довго.

Встановивши право власника майна бути присутнім при розгляді клопотання про накладення арешту, новий КПК дає можливість не допустити неправомірний арешт. Крім того, протягом досудового розслідування зацікавлені особи мають право клопотати перед слідчим суддею про зняття арешту, якщо доведуть, що відпала необхідність або він був накладений необґрунтовано. Триденний термін розгляду таких прохань також чітко регламентований. При підготовці до судового розгляду скасування заходів забезпечення кримінального провадження є одним з питань, які суд повинен вирішити, якщо заявлено відповідне клопотання (ст. 315 КПК). Теоретично - все красиво. Однак тут також спостерігаємо колізію: якщо незаконно заарештовано майно свідка, то подання такого клопотання виключена, оскільки свідок не наділений відповідними правами на підготовчій стадії.

Порівнюючи теоретичні положення старого і чинного КПК щодо процедури накладення, зняття арештів на майно, однозначно доходжу висновку про прогресивності нового Кодексу, який, сподіваюся, дозволить більш ефективно захищатися від необґрунтованих обмежень. Складність нової процедури, порівняно зі старим порядком, не дозволить органам слідства «наліво і направо» розкидатися арештами. Припускаю, що такі обмеження тепер будуть застосовуватися тільки при наявності переконливих для суду підстав і у випадках, коли це дійсно необхідно. Без надії сподіваюся, що практика піде саме таким шляхом.

А тим, чиє майно потрапили під незаконний слідчий арешт до вступу в силу нового КПК, раджу запастися терпінням і, не витрачаючи час на непотрібні позови в цивільному порядку, «бомбити» скаргами слідство і прокуратуру, обґрунтовуючи свої вимоги, нехай старим, але все ще частково чинним Кримінально-процесуальним Кодексом.

За матеріалами jurliga.ligazakon.ua